- Що Ви читали останнім часом? Ваші враження.

- Наша осінь багата на літературні фестивалі, форуми, ярмарки – виключна можливість дізнатися про нові видання з перших вуст і у всіх деталях. Кілька знахідок осені тішать мене найбільше – збірка оповідань Бруно Шульца у перекладі Юрія Андруховича та апокриф мандрів Григорія Сковороди «Усі кути трикутника» – нова книга Володимира Єшкілєва. Інтуїтивно відчула важливе для себе і стала свідком презентації обох книг. З перших хвилин зрозуміла, що не помилилася – самі події і придбання книжок були хвилюючими, несла їх додому як найбільший скарб. Читаю і млію зараз від історій та слова. Обидві теми близькі мені і пробирають до глибини душі.

Дорогою по місту читаю першу збірку поезій Гриця Семенчука «Внутрішній джихад» – чекала на неї рік. Концентрована поезія, повна образів дуже насичує, тому читаю повільно, роблю паузи між текстами, щоб встигати давати раду емоціям, які переповнюють. Ще повільніше вивчала «Вогнепальні і ножові» Сергія Жадана – якщо читати кілька його поезій підряд, можна захлинутися, пересититися і загубити смак. Тому дозую собі щастя від читання таких книжок, щоб зберігати рівновагу. Крім Семенчука «Meridian Czernowitz» видав свіжі збірки поезій Остапа Сливинського «Адам» і Дмитра Лазуткіна «Добрі пісні для поганих дівчат», які я прочитала одна за одною у найпрекрасніші ранки та ночі цієї осені. Вони мені теплі і вже трохи затерті, бо були поряд у подорожах і завжди під рукою. Так виходить, що потертість – гарний показник для збірок з поезією, які потрапляють мені до рук.

Щойно прочитала подаровану автором на славнозвісній Краківській,3 у Львові збірку Романа Романюка. Його «Усміхнений Єремія» подорожує зі мною і досі та перечитується фрагментами – я відкрила для себе нового поета. Так буває – бачиш людину не вперше, а одного дня виявляється, що ти багато чого не знав. І радієш своєму відкриттю. Маленька збірочка у тридцять віршів, вже не нова, чорно-біла в оформленні, а така близька – Роман дуже поетичний.

За кілька тижнів до цього крізь мою осінь пройшов ще один роман – «Море для шульги» Павла Коробчука. Впізнала у романі Павла-поета, познайомилася із Павлом-письменником, відчула у цьому особливий смак. Близькою стала прочитана трохи раніше книга Костянтина Могильника та Адріана ван дер Варта «По пути Колумба» – бортовий журнал експедиції команди EQUITES через Атлантичний океан без їжі та води. Я добре знайома з цією історією, захоплююся командою та її проектами, тому читання було трепетне і захопливе. До речі, подивіться однойменний документальний фільм про це, в якому про наших мандрівників-екстрималів розповідає сам Жерар Депардьє.

- Як обираєте книжки для читання?

- Відчуваю. І легко захоплююся, коли відчуваю, що це моє. Тоді я живу книгою і вона неймовірно мене наповнює. Буває, що зацікавлює автор, особистість і я читаю його твори, щоб краще пізнати цю людину. У будь-якому випадку я керуюся власними інтересами та інтуїцією. Книжка як і учитель – приходить, коли готовий учень.

 - Що можете порадити для читання іншим?

- Залюбки пораджу збірку поезій Звонко Карановича «Барабани і струни, магістраль і ніч» у перекладі із сербської Алли Татаренко. Почитайте збірки літературного критика, публіциста Олександра Бойченка «Аби книжка» та «Чужі серед своїх», а при нагоді обов’язково послухайте у виконанні автора. Щойно вийшла збірка есеїв Андрія Бондаря «Морквяний лід», яку ще не маю, проте читала багато Андрієвих колонок в «Газеті по-українськи» та журналі «Країна», тому більше ніж впевнена, що книга варта уваги. Восени особливо ллється завжди близький мені Тарас Прохасько. Приємного читання.